Мартин Лютер і церковна музика - Вибрані статті - - Персональний сайт
Сторінка Тараса Коковського
Субота, 10.12.2016, 21:22
ГоловнаРеєстраціяВход Вітаю Вас Гість | RSS

Меню сайту

Категорії каталогу
Вибрані статті [6]
Богослів'я [23]
Українська мова [6]
Історія [7]
Актуальне [3]
Церква [13]
Цікаво знати [18]
Молитви [9]

Головна » Статті » Вибрані статті

Мартин Лютер і церковна музика
Мартін Лютер і церковна музика
Підготував і переклав Тарас Коковський
2000-2002рр.
Copyright © Stjag 

  


ЧАСТИНА ПЕРША.

Вплив Лютера на музичне мистецтво Реформації досі належно не оцінений або оцінений невірно і критика його, здебільшого, була односторонньою. Те і інше трапилось внаслідок суперечливих поглядів і спричинилося відмінністю віросповідних догматів оцінювачів і критиків великого реформатора. Католицька сторона стверджувала, що Лютер, буцімто, не запровадив нічого нового в євангелицькій церковній музиці, тому що, мовляв, все, що називає себе новим, при детальнішому вивченні виявляється нічим іншим, як вже існуючим в кращому і досконалішому вигляді аніж у творах євангелицьких композиторів часів Реформації, як от: в григоріанському хоровому співі або ж у стилі і контрапунктному змісті поліфонічних творів старої церкви. Трохи згодом прихильники цієї точки зору стали заперечувати навіть дві останні хоральні мелодії, авторство яких віддавна приписується Лютеру і, ймовірніше усього, дійсно належать йому. Не менш упереджено виступили прихильники протестантської сторони, особливо в часи коли виставляли Лютера “Палестриною”(1) Німеччини, або ж взагалі засновником німецької музики, ба, навіть великим перетворювачем всього церковного співу, – подібної точки зору дотримувався відомий історик фон Вінтефельд. Втім, про вплив Лютера не можна судити на основі жодної з цих двох думок, але слід поглянути на це з достатньою об’єктивністю і з якомога вищої точки зору загального і нероздільного християнського мистецтва, але ні не по-рабськи релігійної, ані виключно музичної...

Коли би хтось хотів заперечити, що протестантизм за самою своєю сутністю витісняє образотворчі мистецтва і при цьому став би посилатися на англійський пуританізм і на паростки однобічного протестантського фанатизму, що проявились в Німеччині, то ми відповімо їм словами самого Лютера: “Я зовсім не дотримуюсь тієї точки зору, що Євангеліє повинно знищити всі мистецтва, як це вважають забобонні люди, але я б хотів, щоби всі мистецтва, особливо музика, процвітали на служіння Господу, Котрий створив і подарував їх”.

Ми охоче припускаємо, що двом видам мистецтва – поезії і музиці, випала левова частка художнього натхнення, спричиненого Реформацією в євангелицькій церкві; і це, знову ж таки, в зв’язку з молодим віком музичного мистецтва, котрому після Реформації було надано можливості висловлюватися, що, втім, в обох цих видах мистецтва проявилось через посередництво християнської церкви і сягнуло останнього ступеня досконалості, дійшло до ідеалу. Коли до цього додати той факт, що заборона картин із зображенням святих і Діви Марії обмежила розвиток скульптури і живопису в євангелицькій церкві більше, ніж у католиків, то, стає зрозуміло, що і тут протестантське мистецтво вимушене було рішуче звернутися до музики, аніж до свого природного способу вираження – архітектури. Всі ці причини достатньою мірою виясняють: чому спричинений Реформацією поштовх, спрямований в бік догматів старої церкви, відізвався в музиці значно сильніше, ніж в інших видах мистецтва, і чому протестантський вплив ще до цього виявляв себе більшою чи меншою мірою або з особливою ревністю звертався до інших способів вираження свого ідеалу...

Назвемо, перш за все, поліфонічну музику, при вдосконаленні якої євангелицькі композитори Німеччини почали з того місця, до котрого її розвинули їх попередники і католицькі брати по мистецтву. Найвдаліші з багатоголосих творів належать євангелицькому композиторові Йогану Вальтеру, так само як і багато гімнів та мотетів – Людвігу Зенфелю, котрий, не дивлячись на те, був католиком, перебував у тісних дружніх стосунках з Лютером. Однак, важливіше усього, що і сам Лютер шанував Зенфеля, як відмінного музиканта і ставив його у приклад іншим. З чого можна зробити висновок, що Зенфель дотримувався поглядів, подібних до тих, що мав великий реформатор щодо застосування євангельського церковного співу. В кращих зразках обох майстрів зустрічаються прийоми давно відомих багатоголосих творів нідерландців, зокрема більшою мірою у Зенфеля, який за місцем у музиці перевищував Вальтера...

Враховуючи вплив католицького співу на євангелицький, ми не повинні забувати про новий духовний елемент, що з’явився при цьому..., – маємо на увазі перевагу і розвиток співу усієї пастви і особливість німецького церковного співу на противагу пануючому до цього часу латинському.

Хоч в католицькій церкві і не бракувало духовних гімнів та пісень, які співались усіма на німецькій мові, але це траплялось дуже рідко і вживалось під час хресних ходів, молебнів і процесій, чи обмежувалось лише духовними піснями, які виконували всі люди при певних обставинах, як от: під час певних католицьких представлень чи урочистих католицьких свят, або ж чергуючись зі співом духовенства під час Великодня.

На противагу цьому... – в євангелицькій церкві, за бажанням Лютера, пісні почали вживати під час Богослужіння і, так би мовити, приєднали їх до нього.

Євангелицький спів парафіян, на відміну від католицького, виявляється новою формою народного церковного співу ще й тому, що протестантський хорал значно більше подібний, власне, на народну пісню своїми симетричними, доповнюючими один одного музичними періодами і закінченням мелодій цілковито в народному дусі, – аніж в дореформаційних католицьких піснях пастви та гімнах, в котрих часто відчутний вплив наспівів саме традиційного кадансу григоріанської мелодії, що зберігся в католицькій літургії...

Особистий вплив Лютера на євангелицьке музичне мистецтво... проявляється в усіх згаданих нами напрямах, таким чином, показуючи універсальність великої людини з нового, мало відомого досі боку. Ця універсальність виявляється, по-перше, в тому, що для нової церкви він зберіг і підготував для перегляду найважливіші елементи старого церковного співу, особливо щодо багатоголосих творів, тобто канонічно проведений контрапунктний мотет, cantus firmus, котрий з’єднував і стримував голоси, деякі старі чудові наспіви григоріанського хоралу; по-друге – універсальність його висловлювань виявляється в тому, що він запровадив нововведення в євангелицьку церковну пісню з метою надати німецькому співу парафіян більшого значення від того, яке він посідав у старій церкві; нарешті, вона проявилась у тому, що Лютер був автором народних пісень, в котрих поставив Христа у центрі побожності і духового зросту...

Лютер і його друзі з особливою ревністю взялися за обробку німецьких народних пісень, як особливо вдячного і близького серцю джерела, що тече з глибин душі німецького народу. При цьому вони переробляли його світські сюжети для духовних цілей.

Втім, разом з наспівами народних пісень, штучна музика того часу так само повинна була б мати сильний вплив на Лютера і композиторів, з якими він обговорював питання літургії у новій церкві. В цьому відношенні дуже важливим є те, що близько половини 16 сторіччя, а саме – між 1440 та 1445 роками, народився Генріх Ісаак, – талант, подібного якому Німеччина досі не знала. Важливим є і той факт, що найенергійніший період діяльності цього композитора співпав з кращими роками зрілості Лютера. Не менш важливим виявиться і те, що найкращий учень Ісаака, композитор Людвіг Зенфель, перебував у дуже дружніх стосунках з Лютером, і що Йоган Вальтер, з котрим Лютер переважно обговорював способи вдосконалення євангелицького церковного співу, в своїх майстерно написаних творах і своїй творчості взагалі, перебував під впливом цього композитора, хоч і не був його учнем... До майстрів, котрі мали вплив в музичному відношенні на Лютера в юності, за часом і місцем діяльності міг належати також і Генріх Фінк. Великий вплив на Лютера мав також і голова знаменитої в ті часи музичної школи Жоскін де Пре...

В своїй хвалебній промові, присвяченій музиці, Лютер пише: “Коли справжня музика облагороджена і очищена мистецтвом, там є видима і зрозуміла мудрість Господа в Його славному творінні – музиці, в котрій перш за все чудове і гідне подиву те, що коли хто-небудь заспіває якийсь простий наспів, а з ним разом заспівають ще три, чотири чи п’ять інших голосів і, неначе радіючи і граючись, прикрашають цей чудовий простий наспів різноманітними переливами і звуками, подібно до небесних хороводів, привітно зустрічаючись, пригортаючись і обіймаючись, так що ті, кому надається розуміння цього, будучи глибоко проникнуті і вражені, висловлять думку, що після подібного співу цих багатьох голосів, на світі вже не може бути нічого прекраснішого”.

(1) Джованні Палестрина (1525-1594) – італійський композитор, голова римської поліфонічної школи. Його музика – вершина хорової поліфонії строгого стилю, – прим.Т.К.


ЧАСТИНА ДРУГА

Звісно, що під час подібних музичних вправ з синами і домашніми не завжди виходило все так гладко як при музичних заняттях Лютера з друзями-музикантами. Щодо цього Лютер зазначає: "Ми граємо, як вміємо, а коли навіть щось і плутаємо, то це вже не ваша вина (тобто композиторів), а нашого вміння, яке сягнуло не так далеко, тому часом ми співаємо одне і те ж по три рази".

З наведених тут даних стосовно музичних занять Лютера, які почерпнуті з цілком достовірних джерел, найголовнішим є те, що він міг на рівні зі справжніми музикантами помічати помилки в укладеному за всіма музичними правилами творі, і не лише відкривати їх причини, співставляючи голоси у тому виді, як вони практикуються у нинішніх партитурах, але й помічати помилки, допущені при переписуванні, так що часом буває важко розібратись в усьому. Можна з певністю сказати, що Лютер був таким самим музикантом за фахом, як людина, котра буває у захваті від музики, не задумуючись над причинами її виникнення і дії. Кажучи так, маємо на увазі ґрунтовну освіту і належну практику. Лютер був підготовленим знавцем музичного мистецтва, який окрім того, що за своєю природою був щедро обдарований, мав добрі музичні, богословські і філософські знання, а також життєвий досвід і велике серце.

Цілком ймовірно, що благочестивій вірі Лютера приписували спершу набагато більшу кількість пісень і мелодій, ніж він насправді написав. Близько 1596 року, тобто 50 років по його смерті, Сетус Кальвізіус приписує йому біля 137 пісень, а також implicite разом з переважною кількістю мелодій. Згодом, однак, ця кількість зменшується в цікавій послідовності. Рамбах у 1813 році приписує Лютеру лише 32 мелодії, а невдовзі ще 24. Кох у 1852 році — говорить про 9, Рейсман у 1864 році — про 8, а Каде у 1871 — 1. Нарешті Беймкер 1880 року відбирає у Лютера і цю єдину мелодію.

Для визначення міри впливу Лютера на євангелицький церковний спів потрібно вияснити, чи вмів він власноруч створити якусь мелодію. Аналіз пісні "Eine feste Burg ist unser Gott" свідчить на його користь. Вальтер зазначає: "Він (тобто Лютер) затримав мене у Віттенберзі протягом трьох тижнів, щоб як слід укласти хорал та деякі місця з Євангелія і Апостолів, допоки у парафіях не буде виконано першу німецьку месу, на якій я повинен бути присутній особисто, викласти все письмово і забрати з собою до Торгау для представлення його курфюрстській милості відповідно до наказу доктора". Далі Вальтер інформує, що Лютер в той час власноруч підбирав хоральні ноти для Євангелія і Апостолів, просив бути присутнім при виконанні і цікавився його думкою як професійного музиканта.

В Євангельській Літургії Лютер, головним чином, переймався національним духом своєї батьківщини, народними мотивами, тоді, як відомо, що в католицькій церкві народна пісня ніколи не могла отримати твердої основи в літургії ні на німецькій, ні на латинській мовах. Врешті-решт, якщо не знайдуться вагоміші аргументи проти приналежності Лютеру якихось мелодій епохи Реформації, то можна і до нині стверджувати, що частина цих мотивів належить виключно йому, як от: "Eine feste Burg" та "Iesaia dem Propheten". Лютер в цьому випадку проклав і вказав дорогу євангелицькому парафіяльному співу як власним прикладом, так і запровадженням двох взірців. До того ж, нема сумніву, що думка Лютера ввести до євангелицької церкви спів Псалмів за участю всіх парафіян ( відповідно до його принципу ближче познайомити людей зі Словом Божим) таки була би втілена ним в життя на ниві церковного співу. В цьому випадку першим досвідом були його спроби приготування відомих Псалмів у віршованій формі німецькою мовою.

Лютер, крім цього, прагнув ввести спів і неопрацьованих біблійних текстів Псалмів Давидових, як це видно з його слів: "Звичай прославляти Бога шляхом виконання Псалмів відомий вже в перших християнських громадах. Навіть Апостол Павло пише про це у Кол., зазначаючи: "Вдячно співайте у ваших серцях Господеві псалми, гімни, духовні пісні!" (Колосян 3:16) Подібним чином він пише у листі до свого друга Спалатіна у січні 1524 року: "Милість і мир! Я маю намір, за прикладом пророків і праотців церкви, створити німецькі Псалми для народу, а саме — духовні пісні, для того, щоб Слово Боже вкоренилось в народі шляхом співу".

Подібними устремліннями Лютер дав своїй епосі скерування, про що свідчать оприлюднені 1526 року Псалми Штольнера, а також пісні кальвіністів, парафіяльний спів яких базується, головним чином, на Псалмах. Вплив Лютера слід приписати також уподобанням євангелицьких композиторів, котрі з'явилися вже після його смерті в другій половині 16 сторіччя.
Втім, навіть введення Біблії в парафіяльний спів не задовольняло реформатора. Від участі музичного мистецтва він вимагав більшого. Його найпалкішим бажанням було зберегти і ввести до своєї церкви поліфонічну художню музику. Найкращим доказом цього є та обставина, що 1524 року у Віттенберзі було опубліковано збірку лютеранських пісень для трьох, чотирьох і п'яти голосів.

Якщо ми спробуємо кинути оком на все, зроблене Лютером в царині музики для реформованої ним церкви, то слід визнати, що він далеко випередив навіть те, що досягнуто нині стосовно підняття церковно-євангелицького устрою за участю музичного мистецтва, і що музика після його впливу пішла не далі вперед, а зробила крок назад. Однак, згодом, євангельське музичне мистецтво сягнуло далеко вперед. Це можна сказати з певністю, особливо, якщо ми звернемось до художніх творів Баха, котрі сягнули надзвичайної висоти.

Вплив Лютера на німецьких композиторів виявився також і після його кончини в їхній мистецькій діяльності, особливо в Псалмах і на покладенні на музику віршів, що перегукувались з темами Псалмів. Серед них видатною особистістю є люнебурзький ректор Лука Лоссіус, котрий виступив першим (помер 1582 року). Виданий ним вже 1553 року збірник Псалмів під назвою "Psalmodia, hoc est, cantica sacra veteris ecclesiae selecta" за методичністю наспівів дуже подібний до тих Псалмів, які нібито були знайдені після Лютера, тим більше, що передмову до нього написав 1550 року Ф.Меланхтон.


ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:
Эммануил Неумар “Иллюстрированная всеобщая история музыки” под редакцией Н. Хендейзера, т.2, Санкт–Петербург, 1898р.

Категорія: Вибрані статті | Додав: taras2008 (06.05.2008) | Автор: Taras Kokovsky
Переглядів: 3235 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Регистрация | Вход ]
Пошук

Ланки

Статистика

Copyright MyCorp © 2016 Використовуються технології uCoz