Ганс Сакс (1494-1576)

СВЯТИЙ ПЕТРО І КОЗА

Переклав з німецької Петро Тимочко

* * *

Колись Хриcтос було з Петром

Ходив по світі. За селом,

На перехресті двох шляхів,

Петро таку розмову вів:

«О вчителю ласкавий мій.

Дивуюсь доброті твоїй,

Бо ж усесильним ти єси,

А ради, бачу, не даси

Собі зі світом, і порок,

Як мовить Авакум — пророк,

З насильством ходять по землі,

Безвірники лукаві, злі,

Знущаються над людом, Боже,

По правді жить ніхто не може!

А на людей дивитись жах,—

Як хижі риби у морях,

Живцем ковтаючи слабких,

Забули про усіх святих.

У верствах всіх, куди не глянь,

Не полічити злодіянь.

Чому, води набравши в рот,

Глядиш на все це без турбот,

До всього став байдужим ти?

А міг би зло перемогти.

Бо ти і Бог, і чоловік!

О, був би Богом я хоч рік

І ти б своїх відрікся прав,

Я все б на світі поміняв

На краще. Швидко, на ходу

Усе привів би до ладу,

Заборонив би в мить одну

Лихву, грабіж, обман, війну,—

Хай все живе і розквітає!»

«О Петре, — тут Христос питає —

Чи віриш, що прийнявши владу,

Даси собі зі світом раду,

Де зло розсудиш і добро?»

На те йому святий Петро:

«А вже ж, та я хотів би днесь

Переробити світ увесь

І кращі навести порядки».

«Ну що ж, як ти такої гадки,—

Бог-син по тих словах сказав —

Бери й негайно світом прав.

Будь Богом, владарюй над ним!

Будь добрим, строгим і твердим!

Благословляй чи проклинай,

Дощем і вітром управляй!

Скарай чи пак нагороди,

На муки шли, або щади,—

Віднині владу всю свою

Тобі я, Петре, віддаю!»

Святий Петро по тих словах,

Із патерицею в руках,

Яку Христос йому віддав,

Утішивсь і величним   став.

Аж глядь,- селянка боса йде,

Обірвана, лице бліде,

Худа, тримаючи лозу,

На пастівник жене козу.

До роздоріжжя підійшла -

«Йди з Богом! - мовила - хай зла,

О, кізонько, моя надіє,

Тобі ніхто не заподіє.

Всевладний Боже, відведи

Її від вовка та біди!

Йти на поденщину мені,

А дома діти ждуть дрібні

І  треба їм якоїсь страви.

Пасись, шукай сочисті трави!

Усе від Бога!» — й до села

Сердешна жінка побрела,

Коза сама пішла к діброві.

Тоді сказав Христос Петрові:

«Ти чув, про що просила вбога?

Оскільки ти тепер за Бога —

Прислухайсь до її благань,

Негайно на сторожі стань,

Козу від лиха бережи

І бідній жінці поможи.

Тепер у власті все твоїй:

Щоб не схопив її крадій,

Ведмідь чи вовк її не з'їв,

Щоб вечером коза у хлів

Назад вернулася. Зумій

Добро маленьке жінці тій

Зробити. Йди вже, не барись

І мудро всім розпорядись!»

Уважно вислухавши Бога,

Петро старався якомога:

Щоб бути добрим пастухом,

Весь день літав і все бігом.

Коза уперта, молода,

Не знала, що таке біда,

І бігала туди-сюди,

Стрибаючи на всі лади,

Щезала раптом між кущами.

Апостол дріботів ногами,

Сопів, як міх, втирав чоло,

Коли ще й сонце припекло,—

Котився з нього градом піт,

Бо ж був Петро на схилку літ.

Набігавшись, валився з ніг,

До ночі ледве-ледве зміг

Козу пригнати до двора.

А Бог сміявсь, питав Петра:

«Скажи, чи далі хочеш ти

Всевладдя Боже зберегти?»

На те Петро: «Не хочу я,

Візьми, ось палиця твоя,

І владарюй! Мені негоже

В твої діла вникати.

Боже! Я бігав на одній нозі

І ледве раду дав козі,

Це ж муки, Господи, страшні,

Безглуздя те пробач мені!

Не прагну влади я Твоєї,

Спокійно житиму без неї".

"Нехай" - Господь заговорив -

Живи спокійно, так як жив,

Йди з миром. Петре, не гріши,

А владу всю мені лиши!»

Отож ця притча старовинна

Застерігати нас повинна.

Що зі своєї висоти

Премудрість Божу осягти,

Його всесилля у віках,

І на землі, і в небесах,

Збагнути таїну з таїн,

Як управляє світом Він,

І як наводить лад один

Поміж істот живих, тварин,

Людині важко, - хай вона

Хвалу Йому віддасть сповна,

І не цікавиться дарма

Ділами Божими всіма,

Сприймає кару та біду,

Що написав Бог на роду,

І гніву прояви раптові.

Але людині з плоті й крові

Приходять в голову думки

Про те, що їй і невтямки,

Бо думає, що має змогу

Зробити краще все, ніж Богу

Вдавалося. Коли ж бо їй

Вчинити треба щось самій,

То із натугою страшною

Заледве справиться з козою.

О, волі Божої, людино,

Хоч весь свій розум воєдино

Збери, не зможеш осягти!

І йняти віру мусиш ти:

Бог без причин не діє, тож

Даремно душу не тривож!

Нехай ніхто не мислить днесь

В руках тримати світ увесь —

Зробити це всі разом можем

Під мудрим керівництвом Божим,

Бо завдяки Його керму

І владі людові всьому

Добро приходить кожен раз!

Коли ж людина цей наказ

Порушить, зробить навпаки,

То їй, бува, і невтямки,

Чому не дав Господь утіх,

І покарав її за гріх.

Тож нарікати годі тут —

Молитись треба для спокут,

Нехай гріхи нам відпускає,

Хай ласку, милість посилає

Всевишній Бог, що в небесах,

Бо душі всі в його руках.

А жити в спокої і зладі

Ганс Сакс бажає всій громаді.

8 жовтня 1557