Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене…
(Як навчати дітей ходити до церкви)
Дженіс Спарлі (США)

Я щаслива і знаю про це. Мої батьки приводили мене до церкви змалечку. Відвідування церкви щотижня для мене завжди було такою ж звичною річчю, як щоденне відвідування школи. Від своїх батьків я засвоїла те, що Бог посідав у їхньому житті головне місце. У нашій родині ніколи, чи то ввечері, чи вранці, не було дискусії про те, чи йти до церкви чи ні. Відхід до сну пізно ввечері, гості, домашні справи ніколи не були причиною того, щоб не йти до церкви. Церква для мене стала другою домівкою. Я з радістю очікувала відвідин церкви. Люди і пастирі стали для мене членами моєї родини. Свята Літургія, церковна музика, Слово Боже і Таїнства зробилися невід’ємною частиною мого життя. Може це звучить надто просто, але я тішилася, знаючи, що означає “Ходити до церкви”. З ранніх літ я була навчена як і коли ставати і сідати, як складати руки для молитви, і схиляти голову, як відповідати на літургійні виголошення пастиря, як давати пожертву...
    Я знаю, що дитиною, я не завжди була посидючою, і інколи час мого перебування в церкві був часом сну на плечі матері, розгляданням хреста на обкладинці Співаника, малюванням, мріянням, або інколи – капризуванням.Чи у вас є дім, де ви почуваєтесь затишно? Хіба це не стається після його відвідин впродовж тривалого часу? Як ви можете знати як дати собі раду з певним порядком речей допоки вони не матимуть місця у вашім житті? Чи можете ви без жодного страху просити про те, що потребуєте? Хіба не є найчудовішим відчуття того, що вас люблять і приймають таким як ви є? Чи є у вас дім, куди ви можете прийти і пережити подібні речі? Таким місцем для вас може стати церква.
    Разом з моєю донькою Мізою ми часто навідуємось до помешкання наших друзів. Мені відомо, що Міза зараз саме перебуває на стадії формування відчуття “затишку” у цьому домі. Вона тягнеться до цих друзів і чується з певністю у вже знайомих їй кімнатах їхнього дому.Подібним чином, Бог запрошує нас до Свого дому – церкви. Він заохочує навідуватись сюди якомога частіше і обіцяє повищити нас. Він обіцяє підбадьорювати нас, зміцнювати, прощати і любити, не дивлячись на наші переступи і недоліки. Мізі всього лиш 15 місяців, але вона вже побувала у Господньому домі близько шести разів. Як ви гадаєте, яка існує ймовірність того, що Міза і Бог стануть чудовими друзями? Чи дозволить Міза Богові повищити і вести її впродовж всього життя? Я гадаю, що так.
    Чи легко вчити дитину ходити до церкви? З власного досвіду скажу – Ні! Найважчими для мене були роки, коли в мене була щойно народжена дитина та інші, - віком 2, 4 і 6 років. Суботи були надзвичайно важкими, тому що чоловіка по суботах не було вдома. Дитячий одяг, купання дітей були виключно моїми обов’язками. Розшукування взуття кожного з них ставало справжнім випробуванням. Окрім всього, часто по суботах я ходила прибирати в церкві. Недільний ранок був завжди позбавленим сталого порядку і досі є таким. Крім того я часто я навчала дітей Недільної школи. Нерідко я робила це з дитям поруч мене, котре щойно почало ходити, і ще одним – на руках. Коли ранок закінчувався я почувалася як витиснутий лимон.
    Під час найважчих неділь мені здавалося, що я не зможу повернутись сюди наступного тижня. Але я поверталася знову і знову, і з року в рік поведінка дітей змінювалась на краще.Багато церков в Америці не заохочують дітей ходити до церкви. Батьки, які не бажають панькатись з дітьми і вчити їх відвідувати церкву, - наймають нянь, щоб ті їх бавили. Інші церкви облаштовують спеціальні кімнати для дітей, де є повно іграшок. Тут батьки можуть залишити своїх непосидючих малюків під час богослужіння. Але діти дуже кмітливі. Наскільки неслухняною має бути дитина, щоб її спровадили до кімнати з іграшками? Мені багато разів доводилось виводити власних дітей з церкви, але я жодного разу не карала їх за непосидючість чи галасливість. Я радше брала їх на руки або виводила їх, допоки вони не заспокоювались, а потім негайно поверталась назад. Інколи не обходилось без ляпасів по задку, і я повертались до церкви з дитиною, в котрої на очах ще не висохли сльози. Пригадую, як однієї неділі, (який жах!) я виводила дитину сім разів! Дитя благало: “Мамо, ні! Будь-ласка! Я обіцяю!” Сім разів! Кращі дні були щойно попереду...
    Щоб виробити в дитини звичку ходити до церкви, потрібен час. Вироблення цієї звички потрібне для боротьби зі спокусами, які б ставали на заваді відвідин церкви. Хтось якось сказав мені, що ми ходимо до церкви не тільки заради себе самих. Хіба можливо, щоб наша власна присутність могла принести користь іншій душі? Можливо це звучить дивно, але це таки правда. Багато разів, коли я думала про змарнований в церкві час через дитину, що плакала або капризувала, - згодом, за тиждень, за рік до мене приходили люди і дякували за приклад моєї поведінки у церкві того дня, чи за те, що я їм сказала тоді, чи за те, що вислухала їх. Матері потребують підбадьорення. І нині я пригадую всіх тих добрих людей, які лагідно підбадьорювали мене.
    Пам’ятайте про те, що християнин є водночас грішником. Не всі люди заохочуватимуть вас приводити дітей до церкви. Вони можуть роздратовано повертатись в ваш бік і кидати сердиті погляди. Вони можуть забути сказати вам, що раді бачити у церкві вас і ваших дітей. Вони можуть насміхатись. Вони можуть не погоджуватись з вашими методами заспокоювання дитини. Про це нелегко говорити, але я намагаюсь не звертати уваги на подібні речі. Якось група матерів привела своїх дітей, щоб ті побачили і почули Ісуса. Ісусові учні намагалися їх випровадити геть, кажучи матерям, що їм не слід турбувати Ісуса. Ісус докорив учням, наказав залишити дітей у спокої і промовив: “Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким» (Матвія 19:2). Цими словами Ісус заохочує мене приводити дітей до Нього.
    Що я можу порадити? Ось що: моліться перед тим, як йти до церкви; просіть Бога дати вам силу і рішучість навчати ваших дітей звички ходити до церкви; зробіть вироблення в них цієї звички вашим головним пріоритетом; сідайте в церкві якомога ближче спереду. Дітям подобається бачити те, що відбувається. Чимало церков у США резервують спеціальні місця ззаду для батьків з малими дітьми. Як це нерозумно! Звісно, в цьому немає нічого поганого, якщо це ваш власний вибір, але наполягати на цьому не потрібно в жодному випадку. Я гадаю, що діти поводяться чемніше, коли вони сидять в оточенні дорослих, а не зосереджені разом в одному місці. Спереду вони можуть краще бачити і їхня увага не відволікається поведінкою інших дітей.
    Увагу деяких дітей потрібно час від часу чимсь привертати, особливо під час проповіді. Коли мої діти були малі, я брала з собою до церкви теку з заняттями для дітей. Олівці, папір, книжка і т.п. стануть у пригоді. Заохотьте дитину намалювати щось з того, що вона побачила в церкві чи почула під час виголошення проповіді або читання з Писання. Пам’ятайте про те, що настане день, і увагу дитини не потрібно буде нічим привертати впродовж усього богослужіння.Коли вперше дитина перетинає вулицю сама? Подумайте про години навчання, які передують безпечному перетину дитиною вулиці. Спершу ми перевозимо її через вулицю в колясці або переносимо на руках. Згодом, ми беремо її за руку і крок за кроком навчаємо як безпечно перетинати вулицю. Потім ми відпускаємо її руку, але все ще даємо поради. Нарешті приходить день, коли ми вирішуємо, що настав час дозволити дитині перетнути вулицю самостійно. Відвідини церкви є чимсь подібним до цього. Дитиною я навчилась переходити вулицю. Дитиною я також навчилася ходити до церкви. Моїй матусі не потрібно хвилюватися щодо цих речей за мене. І, як вона сподівалася і молилася - Бог і я сталися нині великими друзями.

Переклад з англійської Тараса Коковського