Яка мета Вашого приїзду в Україну?
Мене
запросили читати лекції на богословські теми.
Минулого року я був у Києві.
Як нам відомо, Ви належите до аристократичного
роду. Розкажіть, будь‑ласка, про це.
Моїм
вітчимом був барон Мальдорф. Його батько – ад’ютант останнього російського
імператора Миколи ІІ. Вітчим служив у Білій
армії і після революції емігрував. Мати вітчима – княгиня Шувалова, родичка
родини Шереметьєвих. Князь Шереметьєв
після війни був з нами в одному таборі.
Згодом він став священником і впродовж багатьох років служив у
Лондоні. Його висвячували у віці 65 років.
Чому ви
стали пастором?
Я лютеранський пастор, зараз викладаю в
семінарії. В молодості мені хотілося
вивчати фізику і математику, але потім я зрозумів, що відповіді на
фундаментальні питання знайти неможливо.
Науки дають тільки другорядні відповіді.
Вичерпні ж відповіді можна отримати тільки через Боже Откровення. Я вивчав саме ті питання, котрі мене завжди
цікавили. Тепер тут, в Тернополі, мене
попросили виступити з лекціями на тему науки, філософії, богослов’я та про
взаємини між ними. За останні 100 років
у науці сталися значні зміни. Ідеї так
змінилися, що з точки зору сучасної фізики важко собі уявити, що інтелект міг з’явитись
без Божественного Розуму. Сьогодні
супільство прагне вирішити проблему про
те, що було на початку створення світу: «Хаос, чи порядок?» Якщо хаос, то наше життя не має ніякого
сенсу. Якщо порядок – то соціальне
людське життя можна впорядкувати. Цікаво
відмітити, що сучасна наука свідчить про те, що
на початку був порядок, а не хаос.
Розкажіть,
будь‑ласка, про Вашу місіонерську діяльність.
15 років я працював пастирем в
Австралії. Це чудова країна. Колись там були дві маленькі лютеранські
церкви ( біля 200 громад), які в 1965 об’єдналися. Одним із ініціаторів цього процесу був Герман
Зассе. Тепер їх офіційна позиція є
конфесійною, але насправді там надто багато бюрократичних нонсенсів. Я маю надію, що майбутнє покоління стоятиме
на більш конфесійних позиціях.
Ви
їздили до Австралії з сім’єю?
Я там одружився. І хоч моя дружина американка, ми одружилися в
Австралії; всі п’ятеро моїх дітей народилися там – три хлопчики і дві
дівчинки. Моєму наймолодшому синові вже
22 роки. Сини та дочки подарували мені 7
онуків.
Ваші
сини пішли Вашим шляхом?
Ще
ні, але всі вони бажали б цього. Вони
бояться академічного життя, їм дуже набридла школа. Перейти від австралійської системи навчання
до американської досить важко. Але всі
мої діти цікавляться богослов’ям.
Особисто я вважаю, що дітей не потрібно направляти. Мене ніхто ніколи не направляв, але, мабуть, варто
допомогти дітям знайти свій шлях серед безлічі можливостей. Вважаю, що один чи два сини стануть пастирями.
Професоре,
в якому віці Ви прийняли рішення стати пастирем?
В Європі, до нашого від’їзду до США, ми
відвідували почергово лютеранську або православну церкву. Але лютеранська церква здалася мені тоді
нецікавою, я вважав, що вона може бути цікавою тільки для жінок та дітей. Проповіді були дуже загальними та сентиментальними. Я не побачив у протестантській церкві
інтелектуальних аспектів віри. Коли ми
приїхали до Америки, то не знали «хто ми є».
Там стільки різних церков! Але через деякий час ми зрозуміли, що
Лютеранська Церква – це наша Церква. В
той час один молодий пастор навчав нас катехізису, і мені вперше стало ясно, що
саме християнство дає відповіді на основні, глобальні питання, які хвилюють
людину. Я зацікавився, почав вивчати
Святе Письмо, а згодом зробив вибір на користь богослов’я.
Тобто
вивчення катехізису дало Вам поштовх до біблійних студій?
Не тільки поштовх, катехізис відкрив мені очі
на суть християнства. Це набагато
більше, ніж якісь сентиментальні думки.
Тоді мене це дуже зацікавило.
Коли я конфірмувався, мені було 18 років. Згодом я закінчив коледж та семінарію, а по завершенні
навчання отримав направлення в Техас, потім у Австралію.
Як Ви
оцінюєте ситуацію в лютеранському середовищі США? Які проблеми нині тут найбільш актуальні?
Деякий час тому в Америці склалася така
ситуація, коли існували три приблизно рівні за чисельністю церкви,– «ліва» (LCA),
«середня» (ALC) та «права» (LCMS). Наша
Церква (LCMS) мала намір об’єднатися з ALC.
Але і LCA також мала наміри щодо об’єднання з ALC. Зрештою, «ліва» та «середня» церкви об’єдналися
і утворилася найбільша Лютеранська Церква США – ELCA. Це змінило ситуацію, і всім стало ясно «хто є
хто». Наша Церква намагається бути
конфесійною, в той час як ELCA прагне мати стосунки зі всім світом. Ми маємо серйозні проблеми всередині нашого
Синоду, але, Слава Богові, що протягом останніх 2‑3 років ми покращили якість
викладання в наших семінаріях, так що наші молоді пастирі стоять на міцних
конфесійних позиціях. Люди мого
покоління під час навчання в семінаріях отримали невисоку кваліфікацію, а зараз
вони очолюють Церкву. Я вважаю, що наші
молоді пастирі сьогодні краще знають богослов’я, ніж люди мого віку.
З
американських газет я знаю про різке падіння прийому студентів до католицьких
семінарій. А яке становище з лютеранською
освітою?
Ми маємо ситуацію, що періодично
змінюється. Іноді більше, іноді менше
молодих людей бажають вивчати теологію в наших семінаріях. За прогнозами, в цьому десятиріччі кількість
студентів буде зростати. Однією з
причин, яка відлякує молодь від католицького священства, є целібат.
Які
церкви є лідерами в процесі «лібералізації» церковного життя? Чи є серед них церкви аугсбурзького
віросповідання?
Ні. У книзі одного римо‑католицького вченого і
критика, який вивчив цю проблему, я прочитав про те, що процес «лібералізації»
розпочався в культурних колах ліберального єврейства, ліберальних римо‑католиків
та реформістів. Лютерани стояли осторонь
«спрямувавши кам’яний погляд на Святе Письмо».
Цей «кам’яний погляд» багато хто з сучасних лютеран забув. Років 200 тому римо‑католики докоряли нам:
«от ваш паперовий папа», на що отримували відповідь: «ліпше наш паперовий Папа –
від Бога, ніж живий без Бога». Під
паперовим папою опоненти розуміли Святе Письмо.
Ліберальні
тенденції проникають і до нас.
Так, бо неможливо існувати ізольовано. Потрібно, щоб люди однакових поглядів
знаходили один одного для спільних дій та духовних контактів. Але кожна церква має свої проблеми. У Німеччині, наприклад, професори теології
намагаються обґрунтувати можливість висвячення жінок. Тут їм взірцем може слугувати Латвія, де
єпископ рішуче заперечує це. Але його
намагаються заставити змінити свою позицію шляхом економічного тиску. Ми мусимо всіляко підтримати цю людину.
У
нашому суспільстві зараз триває дискусія щодо вивчення в середній школі основ
християнства. Церква відокремлена від
держави та школи. Яка Ваша думка з цього
приводу?
Це дуже складне запитання. У нас, в Америці Конституція забороняє
релігійне навчання в державних школах.
Але державна освіта знаходиться на такому низькому рівні, що майже ніхто
не вірить, що її можна врятувати.
Необхідно відокремити школу від держави, яка може фінансувати освіту, але не може собі дати ради з
нею. Можна організувати все так, щоб
кожна церква самостійно навчала дітей своїх вірних, але всі громадяни мусять
мати знання про основні релігії, хоча об’єктивно зробити це дуже важко. У США
Католицька Церква має більше
релігійних шкіл, а LSMC – друга за кількістю,– приватних
шкіл. Наша Церква завжди приділяла цьому
питанню велику увагу, тому що дуже важливо мати релігійне навчання для
дітей. Наші школи повинні дотримуватись
тих самих стандартів, що є в державних школах.
Втім, як свідчать результати перевірок, знання, отримані в приватних
школах, значно вищі, ніж у
державних. Проте, це не завжди так. Троє моїх дітей відвідували приватні школи у
Форт‑Уейні, і їм там не сподобалось, бо в класах утворилися елітні групи. А молодші навчалися у державних, і все було
добре.
Якщо релігія – просто один з предметів, то про
якість його викладання ніхто спеціально не дбає. Виходить лицемірство, а діти це відразу
відчувають. Ліпше, щоб діти знали, що
державна школа не є християнською, аніж лютеранські школи були не
християнськими, а діти вважали, що вони навчаються у християнській школі. У школах потрібно вивчати також історію
церкви, тому що вона завжди відігравала виняткову роль в процесі розвитку
суспільства.
Шановний
професоре, дозвольте Вам щиро подякувати за змістовне інтерв’ю та цікаві
лекції.
З професором
Куртом Марквордом вів бесіду
Василь Коршак.
Тернопіль‑Київ
1996р.
