Якось один пастор з дружиною прибув до місця свого нового служіння у передмісті Брукліна, де повинен був відновити кволе церковне життя в тамтешній громаді. Подружжя було переповнене задумів і планів. Але тільки но побачивши церковну будівлю, вони зрозуміли, в якому занедбаному стані та знаходиться і скільки потрібно докласти зусиль, щоб привести все до ладу. Отож вони поставили собі за мету до Святвечора все відновити. Вони важко працювали, ремонтували лавки, штукатурили і фарбували стіни, так що десь числа 18 грудня майже все було зроблено. Аж ось – 19 грудня у тій місцевості сталась жахлива буря, котра тривала протягом двох днів. 21 грудня пастир прийшов оглянути церкву і коли побачив її, його серце зригнулося – дах протікав, а у вівтарі, саме на рівні голови, якраз за проповідницею, було пошкоджено стіну. Він зібрав сміття на підлозі і не знаючи, що ще зробити, вирушив додому, думаючи про те, що службу на Святвечір прийдеться відкласти. Дорогою додому він забрів на місцевий «блошачий» ринок. Серед розмаїття всякої-всячини його увагу привернула чудова вишита скатертина ручної роботи кольору слонової кістки з хрестом у центрі. Вона б цілком могла закрити пошкодження стіни за проповідницею! Він негайно купив її і попрямував назад до церкви. Якраз почав падати сніг… Навпроти якась старша жінка намагалася «спіймати» автобус, але таки не вспіла на нього. До наступного рейсу було близько 45 хвилин, тож пастор запросив її до церкви, адже там було значно тепліше, ніж на вулиці. У церкві жінка сіла на лавку і спостерігала за пастором, поки той прилаштовував на стіні скатертину. Він не міг повірити своїм очам – скатертина якраз закривала місце пошкодження. В якусь мить він помітив, що жінка стоїть поміж рядами лавок з білим як полотно лицем. Вона спитала: «Пасторе, де ви взяли цю скатертину?». Той пояснив. Тоді вона попросила його оглянути нижній правий кінець скатертини, чи немає там вишитих ініціалів ІБГ. Так, вони там були. То були її ініціали. Саме вона вишила цю скатертину 35 років тому в Австрії. Вона не могла в це повірити! Жінка розповіла пастору, як напередодні війни вони разом з чоловіком жили в Австрії. Були досить заможними. Коли прийшли нацисти, їй довелось залишити країну. Чоловік хотів поїхати вслід за нею, однак через тиждень його заарештували і кинули до в’язниці. З того часу вона більше не бачила ані свого чоловіка, ані свого дому.Пастор хотів повернути скатертину їй, однак вона наполягла, щоб та залишилась у церкві. Тоді він запропонував відвезти її додому, це було найменше, що він міг для неї зробити. Вона мешкала на іншому боці Штатен Айленду і приїхала до Брукліна лише на день у справах – працювала тут прибиральницею. Служба Божа на Святвечір була чудова! Церква була повна людей. Лунала надзвичайна музика, і сама атмосфера була особлива і натхненна. Наприкінці служби пастир з дружиною проводжали людей біля дверей і багато з них обіцяли прийти до церкви на другу неділю. Лише один літній гість продовжував сидіти на лавці. Пастир впізнав у ньому чоловіка, який мешкав по сусідству. Він запитав пастора, де той взяв скатертину, що висіла на стіні, тому що вона була точнісінько така, яку вишила його дружина багато років тому, коли вони мешкали в Австрії перед війною. Малоймовірно, щоб могло існувати дві однаковісіньких скатертини! Чоловік розповів пастору, як прийшли нацисти, як він змусив свою дружину залишити країну, щоб врятувати її життя, як намагався поїхати вслід за нею, але був заарештований і кинутий до в’язниці. Протягом 35 років він не бачив ані своєї дружини, ані свого дому. Тоді пастор попросив чоловіка здійснити разом з ним невелику подорож. Вони поїхали до Штатен Айленду, до того самого будинку, куди три дні назад він підвіз жінку. Він допоміг чоловікові піднятися сходами до помешкання жінки. Тоді постукав у двері і побачив найкращу Різдвяну зустріч, яку тільки міг собі уявити. Які недовідомі Твої шляхи, Господи! Хто насмілиться сказати, що Бог не діє дивним чином?
