Сторінка Тараса Коковського
Середа, 18.10.2017, 02:51
ГоловнаРеєстраціяВход Вітаю Вас Гість | RSS

Меню сайту

Категорії каталогу
Вибрані статті [6]
Богослів'я [23]
Українська мова [6]
Історія [7]
Актуальне [3]
Церква [13]
Цікаво знати [18]
Молитви [9]

Головна » Статті » Цікаво знати

Віттенберзьский соловей. Ганс Сакс (1494-1576)
Ганс Сакс (1494-1576)

ВІТТЕНБЕРЗЬКИЙ СОЛОВЕЙ, ЩО ТІШИТЬ НИНІ ВСІХ ЛЮДЕЙ
(поема про Мартіна Лютера) Переклад П.Тимочка

 
Вставайте! Ранок зазорів.
Я чую солов'їний спів —
Над гори й обшири земні
Лунають звуки чарівні.
Зайнявся схід і вже ясне
Світило тьму від нас жене,
З-за хмар над обрієм стає
І вранішним промінням б'є,
Увись здіймається побідне,
Що ясен місяць в небі блідне.
То він фальшиво серед ночі
Світив овечій пастві в очі,
Щоб відреклась від пастуха
І з лук своїх сліпа, глуха
Услід за місяцем пішла
Та в дикі хащі забрела.
А вчувши там левиний рев,
Пішла за ним, і хитрий Лев
Отару бідну із лісів,
Підступно дурену, завів
У сонцем печену, безводну
Пустелю голу та голодну,
Де мала не луги квітучі,
А терня й будяки колючі.
Відтак прийшла ще більше скрута,
Бо Лев на всіх накинув пута,
Зв'язав мотузками в гурти,
Щоб вівці не могли втекти,
Ще й навкруги розставив стражу —
Хижацьку вовчу зграю вражу.
І почало звіряччя вперте
Овець доїти, стригти, жерти,
А люті змії, що в траві,
З них соки випивши живі,
Ще й мозок із кісток смоктали.
Худі та гнівні вівці стали
І довга ніч набридла їм,
Тож стрепенулися в своїм
Нещасті, вчувши солов'я,
А зайнялась ясна зоря,
Убогій пастві стала видна
Левина й вовча фальш огидна.
Але і Лев про сон забув,
Як солов'їний спів почув,
Бо віщував той спів кінець
Йому як пастирю овець,
Тоді і він, упавши в гнів,
Підстерігати став, хотів,
Явивши хитрість, злість левину,
Убити підступом пташину.
Та мав наш Лев замало тями,
Тож соловейко між кущами
Йому під носом вислизав
І знову голосно співав.
Тоді звелів він для підмоги,
Аби кричали всі безроги,
Коти, цапи і всі осли,
Але й вони вже не могли
Перекричати солов'я.
Де не була яка змія,
Притихла нині і сичить,
Бо світло дня її страшить.
І вівці вже відходять пріч,
Бо годувати в довгу ніч
Набридло скопище зміїне,—
їх манить диво солов'їне,
Хоч кажуть, ніби Лев їм друг,
А пустка — то найкращий луг.
Лев зичить солов'ю біди,
Про що вже квакають з води
Всі жаби, начебто він дуж
їм воду випити з калюж.
Гогочуть дикі гуси злі,
Мов краще їм було в імлі,
А світлий день не для гусей.
«Про що  співає соловей?!—
Питають — Сонце вихваляє,
А ніч і місяць зневажає!
Мовчав би краще цей співець
І не підбурював овець —
Його за співи бунтівні
Спалити треба на вогні».
Та все дарма, бо сяє день
І соловейкових пісень
Не спинять галаси ворожі,—
Вже повертають вівці Божі
З пустель до справжніх пастухів
Та до розквітлих берегів,
Де і вівця, й мале ягня
Сьогодні хвалить сяйво дня
І солов'я, якому згуби
Вовки бажають, шкірять зуби
Та бігають за ним вдогонь,
Щоб  кинути співця в огонь,
Аби він згинув на світанні.
Та він, як сонце у сіянні,
І вже ніхто не приховає
Його, отож хай кожен знає:
Той соловейко голосний,
Що сповіщає день ясний,
Це доктор Лютер, доброчинець
І віттенберзький августинець,—
Він словом нас будив палким
Зі сну під місяцем блідим.
Чотири сотні літ софісти
Старались в наші душі влізти
Під блиском місяця, щосили
Тягли до себе і водили
Шляхами, що знайшли самі,
Які в євангельськім письмі
Христом не вказані були
І нас у пустку всіх вели.
Бо Лев, як папський трон посів,
То справді в пустку нас повів,
Щоб гнобити братів, сестер,
Що відчуваємо й тепер.
Там годували нас без міри
Одним сповідуванням віри,
Яким живе на світі нині
їх клір, монахи й монахині,
Що з ланцюжками та хрестами,
Із голим тім'ям до нестями
По десять раз на день ідуть
До молитов, поклони б'ють
І постять з рання до смеркання,
Вчиняють самокатування.
Реліквій тьма у них в пошані,
Ще й дзвонять, грають на органі,
Освячують церковні дзвони,
Виносять хоругви, ікони
До всіх відправ і водосвять,
Свічками, ладаном коптять,
Гріхи за гроші відпускають,
Пожертви від людей приймають
І дурять прихожан простих,
Що йдуть на прощі до святих,
Де їх проймають дивні страсті
У піст, по сповіді й причасті.
Там люблять лестощі, дарунки,
Братання в церкві, поцілунки,
А клір купається в добрі.
В церквах багаті вівтарі,
Коштовні, пишні царські врата,
Хрести і келихи зі злата,
Бо зиски є з монастирів —
І все це зветься від віків
Служінням Богу, за котре
Йде в рай людина, як помре.
Та ці думки неприпустимі —
Не так, як мислить папа в Римі,
Навчають нас святі слова,
Котрі п'ятнадцята глава
В письмі Матея нам дає:
Народ намарно пізнає
В людських законах волю Божу
Й рослину кожну, як негожу,
Якої Бог не посадив,
Колись з корінням вирвуть з нив.
Отож отямся, папський Риме!
Куди шляхами йдеш земними?
Мордують люд твої канони,
А декриталії, закони
Оплутали овець Христа —
Заказів панських тягота
Людині жити не дає,
Бо таїнств безліч визнає,
Що годі випити вина
І мусить постити вона
По сорок днів підряд щороку,
А в році є ще днів нівроку,
Що, хоч вривається терпець,
Не їж ні м'яса, ні яєць,
Не смій женитися в ці дні,
Тим більш на дівчині з рідні.
Попам, монахам навідруб
Заказано вступати в шлюб,
Зате з повіями живуть,
Дітей плекати віддають
Побожним людям крадькома.
Апостолів у папи тьма,
Та не від Бога жоден з них,
Тому чимало душ земних
Загнали в пекло їх діла.
Але згадаймо лист Павла,
В котрім писалось Тимотею,
Як дух з виразністю всією
Говорить нам, що лицеміри
Відрадять декого від віри,
До посту змусять брехуни
І вік прожити без жони,
Забувши многі Божі блага.
Та гляньмо лиш, яка ватага
Вовків неситих біля папи,
Що в хід пускають зуби й лапи,
Аби тирану помагати:
Попи, єпископи, абати,
Прелати і духівники,
Що всіх навчають залюбки
І перекрутять слово Боже,
Так, ніби все на правду схоже,
Хоч думають оті святоші
Лише про зиски і про гроші.
Платити треба за христини,
Миропомазання дитини,
До сповіді з грошима йди
І під час меси їх клади,
І за причастя, і за шлюби
Деруть із люду душогуби,
За похорон помимо волі
Платити мусять, хоч би голі
Лишились люди, бо свитину
Продати змушують людину.
Свої багатства з симонії
Примножують в лихварській дії,
Зерно з прибутком продають,
Немов овець, мирян стрижуть
І загнуздали селянина,
Що йде на церкву десятина.
Попи вже стали, мов боги,
Всіх проклинають за борги
І можуть людям геть жбурнути
Свічки, довівши їх до скрути,
Тож через них таки селяни
Попали в лихо панщизняне.
Ніхто відмовитись невправі
Офіру дати на відправі —
Клади їм гроші в будні, в свята,
Бо, бач, належиться їм плата —
Поганці за безбожну працю
Весь час збирають гріш на тацю.
Як святять храм чи продають
Реліквії та роздають
За плату булли,— що не коять,
Але овець христових доять!
А ще духівники бродячі
Виманюють собі подачі,
Бо йдуть з чаклунськими кістками,
Або з ослиними зубами
Людей звільняти від недуг.
Про все, що діється навкруг,
Народу брешуть задля плати,
Ще й прагнуть в братства зачисляти
Усіх, щоб дерти чинш дарма.
Цнотливців тих блукає тьма,
Щоб продавати булл міхи
І відпускати всім гріхи,—
Ідуть з хрестами, хоругвами
Й кричать жінкам з чоловіками:
«Не поскупись! Пожертву дай,
Бо не в чистилище, а в рай
По смерті йде душа людини,
Котра свій Гульден щедро кине!»
Того, хто міццю гарбав блага,
Жде поміч від попів, повага,
А вже за ґульден поготів
Жде лист з відпущенням гріхів —
Такі-то хитрощі й манери
Являють папські шкуродери!
А гляньте, лихо їх бери,
Які в єпископів двори,
В котрих засіли нотарі,
Службовці, судді, писарі,
Що із фальшивістю злодюг
Не пощадять дівок і слуг,—
Здирають гроші за вінчання,
Деруть за сповідь, покаяння
І за найменший в світі гріх.
Кричать, ганьблять людей усіх,
А вже коли настане піст,
То не дозволить вам папіст
Яйця поїсти чи м'ясного Торкнутись,
бо судити строго,
Немов за вбивство, стане вас,
І буде  мучити весь час,
Або опинитесь в опалі
І не дадуть вам жити далі.
Отак вони ведуть народ.
Полюючи у полі, шкод
Нароблять людям, ще й взнаки
Даються їх рабівники,
Що б'ють, крадуть, кують в колоди,
Бо війни з кожної нагоди
Ведуть єпископи, щоб світ
Мав більше бідних вдів, сиріт,
Щоб села і міста палали,
А люди в них життя не мали.
Христос отих страшних людців
Нам стерегтися заповів
Матея словом з давніх років:
«Побережіться лжепророків,
Що йдуть до вас в овечій шкурі.
 Бо то вовки злі по натурі
І їх пізнати по плодах!»
Про це говориться в словах
Марка: «Старайтесь оминати
Тих книжників, що в довгі шати
Вдяглись і ходять по дорогах,
А на бенкетах, в синагогах
Найкращі сидження займають,
Доми вдовині проїдають
І довго моляться при всіх,
Бо жде суворий присуд їх!»
О, як Христове слово кожне
Оте людське нутро безбожне
Змальовує, немов би там,
Між тих людей, Христос був сам
І бачив змій в людській подобі,
Що кров з овечок п'ють в жадобі,—
Отих святош юрбу падку,
Що працю гарбають людську—
Свічки і гроші, яйця, сир,
Вино і м'ясо, хліб і жир,
Щоб жити в розкоші, аби
Всі блага мати ще й скарби.
Вони, збираючи багатства,
Хитрують, кличуть всіх до братства,
До молитов, до всяких див,
Що папа їм благословив,
Бо гроші й він за все бере.
Недаром горло скрізь дере
Оте брехливе духівництво,
Хоч винне їхнє католицтво,
Що люд забув про Боже слово,
Живе на світі безголово,
На путь вступає помилкову,
Забувши проповідь Христову,
Що до блаженства нас веде.
Без віри справжньої гряде
До люду ніч і божевілля,
Бо і вовків, і змій свавілля
Тривало довгі сотні літ.
Насильством грубим папський світ
Народу жити не давав,
Допоки слів не написав
Нам доктор Мартін проти зла,
Аби Господнії діла
Відкрились нам, щоб ми в письмі
У сотнях відтисків самі
Святе Письмо були готові
Читати на німецькій мові.
Ще краще Лютера збагне
Той, хто послухає мене.
Пророки Божі нам віщають,
Що всім небесні зорі сяють,
Хоч, як навчає Лютер, ми
Є тільки грішними людьми
І як Адамові нащадки
В жадобі дієм неоглядки,
А ще немало в нас, живих,
Сердець холодних і черствих,—
Усі ми схильні до гріхів,
Про що колись Мойсей повів.
А люд з нечистими думками
Забув, що Бог — суддя над нами,
Що злий і грішний чоловік —
Пропащий, проклятий навік.
У кого ж серце не черстве,
Тому провина душу рве,
Той болю, страху, гризоти
Не може в ній перемогти,
Стає покірним, мов ягня.
Та в тьму проникне світло дня,
Як вчить Євангеліє нас,
Приходить християнства час,
Єдинородний Божий Син
Іде за людство на загин,
Дає нові закони нам,
Гріхи оплачує життям —
Він смертю смерть перемагає
І душі з пекла вириває
Як вселаскавий Бог і Пан,
Тому і стверджує Йоан,
Що він, Христос, з ягнят своїх
Знімає первородний гріх
І віру нам дає  Христову.
В таку ото коротку мову
Я вклав би Лютера науку,
Що папі Львові не на руку-
Прокинувсь він, ричить щодень,
Бо ласий втратити кусень
Боїться чи згубити лен,
Котрий збирає Рим здавен,
Згубити гріш за булли й мощі,
Бо як не йтимуть в Рим на прощі,
З людей нічого не здереш,
Хоч паном світу назовеш
Себе,— прозрівши, добрі люди
Вже відречуться від облуди,
Побачать хибність папських дій,
Коли він хист левиний свій
Душити правду проявляє.
Вже й Герцог Фрідріх буллу має
Перетворити книги в дим,
А Лютера послати в Рим.
Та курфірст діяв, як людина —
Злу не віддав християнина
І книг, що Лютер написав,
Спалити нелюдам не дав.
Та злість у папи наростала
І шле він в Ауґсбурґ кардинала,
Що Лютеру велить мовчати,
Хоч посланець той доказати
Своєї рації не зміг
І в спорі Лютер переміг.
Злий папа міри й тут не знає,
Його від церкви відлучає
Ще й тих, які за ним пішли.
Та Лютер папської хули
І булли з Риму не злякався,
З веління кайзера подався
У Вормс, перед рейхстаґом став
І сміло правду захищав,
Хоч покаяння вимагали
Від нього, а відтак назвали
Без диспуту єретиком.
Сей муж з піднесеним чолом
Стояв, святому рівний слову,
За віру істину Христову,
Не побоявся ні леґата,
Ні злого папського мандата
І в Ляйпціґу одного дня
З ним доктор Екк, чи пак свиня,
Почав затятий довгий спір,
Наговорив дурниць без мір.
Був там ще й Емзер, цап і грішник,
Монахинь звабник і потішник,
І Мурнер був, лихий котюга,
І папські стражі, і прислуга,
І францісканці, мов осли,
Війну із Лютером вели.
Серед усіх отих писак
Там був Коклей, гидкий слимак,—
Та як усі не нападали,
Від нього відкоша дістали,
Бо говорили без підстав
І жоден рації не мав.
Ніхто не міг іти навпроти,
Щоб словом Лютера збороти,
Бо він мав рацію один,
Що міг збагнути й селянин.
Не мають сили нечистиві
Монахині й монахи лживі,
Що злих тримаються канонів
І голосно кричать з амвонів:
«Він, Лютер, віру зневажа!
Його Євангеліє — лжа!
Єретику такому й татю
Святий отець листа з печаттю
Не дасть! О, люди, будьте пильні!
Учинки Риму — непомильні!
Давайте щедру запомогу,
Бо це угодне папі й Богу!
Моліться, люди, день при дні,
Щоб не горіти у вогні,
На утренні і на вечірні
Усіх святих благайте, вірні!
Минають швидко дні за днями,
Отож моліться, будьте з нами,
Бо слово ллється з нас святе
Й тоді, коли ви всі спите»,
їм істина не по нутру,
Тому під дудочку стару
Танцюють, як велять верхи,
Та вже бідніють їх льохи
З вином і, сповнений покори,
Не повнить люд зерном комори
Тим, що життя хвалили вбоге,
А нині, сповнені тривоги,
 Шиплять і Лютера клянуть,
Бо вже їм менше подають,
Тож недарма знімають крик,
Що він — шахрай та єретик!..
 А ще знайшлись, мов жаби, вчені,
Що в вищих школах навіжені
Закумкали й собі притьма,
Хоч тями в них, їй-бо, нема,—
Євангеліє, Богом дане,
Лякає плем'я те погане,
Учених докторів, тож їм
Усе не так в Письмі Святім,
Бо до поганства вельми схильні.
А є ще люди неприхильні,
Його сквернителі великі,
Котрі кричать, мов гуси дикі:
«Чому монах той до основи
Учення змінює Христове?
Він наш обряд вважає злим
За те, що служимо святим,
 І вчить, що кожен має змогу
Без креатур молитись Богу,
Ще й зневажає реформіст
Врочисті свята, прощі, піст,
Глузує з наших всіх основ,
З усіх церковних установ.
Той Лютер з орденів усіх
Сміється, каже, що не гріх
І те, що Бог нам не велів.
Послань, відпущення гріхів
І папських булл не визнає,—
Усе, мовляв, Христос дає
Тому, хто вірить у Христа,
А це вже явна глупота,
Бо ж знати треба б і йому,
Що люди вчились теж письму.
І предки всі, що перед нами
Жили, були не дураками,
Вже звичаям отим віки,
Яких навчали нас батьки.
Чи ж помилятися могли
І нас усіх з пуття звели?
Бог з нею, з вірою такою,—
Усім нам краще із старою!
Згоріти б Лютеру в огні,
Бо пише речі він страшні!
Хай згинуть всі єретики!»—
Таке кричать старі жінки,
Чоловіки і монахині,
Котрі ханжать, порочать нині
Святе Євангеліє тим,
Що має бути в нас святим!
Та не поможе їм брехня,
Бо видно правду в сяйві дня
І християни вірять знову
Лише євангельському слову
Ісуса, Пастиря, що нас
Усіх людей на світі спас.
Усі ми в вірі тій блаженні
І дії грішників мерзенні
Ми бачимо, позбувшись шани
До папства та його омани,
Зважаєм лиш на Слово Боже,
Що кожен сам почути може
Від чесних, праведних мужів.
Єпископи ж тепер князів,
Що кров також п'ють християнську,
На сторону свою поганську
Схиляють, щоб вдались до сили,
Тих проповідників ловили
До тюрм, кували у кайдання,
Щоб спалення чи покаяння
Міг кожен з них обрати в скруті —
Смерть в муках чи життя в покуті.
Папісти за людьми недремно
Слідкують, мучать потаємно
За вчення Лютера, кують
В кайдани, інших геть женуть,
Все відбирають, у вогні
Жерці жорстокі навісні
Палять книжки, сиріт і вдів
На світі множать, бо голів
Не жаль катюгам, таж вони
Двірня самого Сатани...
На слово зважте, християни!
Не йдіть за ними в світ омани,
В якім вас тиранія жде!
Хай Слово Боже вас веде!
Нехай ніхто вже не вбиває,
Мов Каїн Авеля, хай знає
Усяк, що на Суді страшнім
Впаде на нього гріх, як грім,
І в світ Антихриста навік
Потрапить грішний чоловік...
Ще Даниїл-пророк, було,
Нам показав прикметне зло,
З якого папство постає
І нині Вавилоном є,
Про що теж мовить нам Йоан.
Тому дорога в християн
Одна-єдина і свята —
Іти від папи до Христа!
Він — Пастир наш і Він пішов
На хрест, явивши нам любов,
Спасителем усім нам став,
Утіху нам подарував,
Надію в душі влив стражденні,
Щоб ми правдиві та блаженні
Жили для вічних устремлінь
І в Нього вірили. Амінь!

8 липня 1523 року.



Категорія: Цікаво знати | Додав: taras2008 (21.07.2009)
Переглядів: 1094 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Регистрация | Вход ]
Пошук

Ланки

Статистика

Copyright MyCorp © 2017 Використовуються технології uCoz