Тарас Коковський
Вибрані вірші 1972-2011рр. Окрема сторінка моєї поезії та прози ТУТ.
********************************
QVO VADIS? Весілля принца, Берлусконі, геї,
Конфлікт на Сході, криза, Coca-Cola,
З усього видно - світ не в апогеї,
І вже заходить на останнє коло... 6/03/2011
На виході з музею... На пожовклих світлинах – осібно і групами люди, Повсякденного побуту речі (доволі незвичні)… За якихось сто літ з нині сущих – нікого не буде, І довкола усе замалює сепією вічність… 6.03.2011
* * * Онко-нелогічне З.М. Шпиталь…Діагноз…Невблаганний час Спливає в позамежжя по краплині… Непевне "завтра” вже чекає нас, І ще живе минулим певне "нині”… 25.02.2011
Друзям Мені з вами так легко і просто Розмовляти – аж вистигне чай, І свіча, що заплакана воском, Вже засне, як бува зазвичай… 19.02.2011
* * * Іронічно-самокритичне Щоденний вірш – не самоціль, - Потрібно мати що сказати, Бо час мине і знищить міль Думки куценькі й плагіати…
* * * Кілька слів про любов... Ми вчимося любить через біль, через жаль, через муки, Відцвітають літа і збирає врожай сивина, Але тільки тоді, як побачать світ Божий онуки, Пізнаємо любов і якою є справді вона…
Я ВДЯЧНИЙ,ГОСПОДИ,ТОБІ
За кожен день і кожну мить, Прожиту в щасті чи журбі, За дар прощати і любить Я вдячний, Господи, Тобі.
За мир, що заступає гнів, За небеса ці голубі, За друзів і за ворогів Я вдячний, Господи, Тобі.
За те, що я, хоч був сліпець, Мене Ти кликав з року в рік, Обмив гріхи і дав вінець, Щоб я Твоїм вже був повік.
Я розповісти хочу всім, Як Ти мене урятував, Як запросив до Себе в дім, Де б я довіку гостював.
Усіх Твоїх благословень Не зможу я перелічить, Котрі мені Ти кожен день Даруєш щедро, й кожну мить.
О, як збагнути ту любов, З якої Ти пішов на хрест, Пролив за нас святую кров, Щоб ми вознеслись до небес!
До Тебе, Спасе мій, молюсь Щоденно в радості й журбі, За все, що маю, поклонюсь Одному, Господи, Тобі. 23.12.2009 Тернопіль
Простота...
- Він пише надто спрощено і дивно,
Воно не варте навіть і гроша…
- Можливо це здається примітивним, -
Так відчувають серце і душа.
- Ну де, скажіть, тут милозвучність рими,
Політ фантазій, витонченість слів?
- Я, звісно, завше переймаюсь ними,
Та більше тим, що висловить хотів.
- Якісь і стиль і форма тут туманні,
Банальні порівняння й почуття…
- Окрім да Вінчі також Піросмані
Напевно має право на життя?
==========================
Крізь хаос «еґо», шкіл і філософій
Незримо і одвічно пророста
Та, до котрої підійти б хоч трохи -
Господніх слів велика простота…
20-04-2009
Про довкілля і не тільки...
В знайомих якось німець гостював,
І, надивившись, як живуть в нас люди,
В кількох словах усе підсумував:
«У вас ще довго тут ладу не буде…»
Яким важким не було би життя,
Чого б не бракувало нам щоднини,
Перетворить довкілля на сміття? -
Це, вибачте, залежить від людини.
Це наші – «рідні», не з чужих країв,
Свої – знайомі, приятелі, друзі
Жбурляють всюди хто що не доїв –
У парках, скверах або в лісосмузі.
Тут винен не лише менталітет, -
Але батьки, держава, виховання,
Той дядько, що займає кабінет,
Й не виправдав людського сподівання.
Тут винні всі – великі і малі,
Це наша совість й повсякденний клопіт,
Щоб в Україні – в місті і селі
Було не гірше, ніж «у них, в Європі».
Бо нашим обіцянкам і словам
Ніхто у світі більше не повірить,
Якщо в держави хоч і гідний крам,
Але брудні і хата і подвір’я.
2009
Я СЛУХАВ ПЕРЕДАЧУ ПРО ГЛУХИХ...
Я слухав передачу про глухих,
Ті почуття і жаль забути важко…
«Яка в вас мрія?» - запитали в них,
Хтось відповів: «Почути пісню пташки…»
Бринять у серці досі ті слова…
А зовсім поруч не глухі і зрячі
Ведуть себе, як часто це бува,
Так, начебто, не чують і не бачать…
Як мало ми цінуєм Божий дар -
Ходити, чути, бачити, любити,
Розгледіти щось дивне поміж хмар,
Дощу і сонцю тішитись, як діти.
Дещицю, як задуматись на мить,
У цьому світі треба чоловіку…
Даруй нам, Боже, віру не згубить
І ще – людьми лишатися довіку.
2009
ПЕРЕД ТОБОЮ НА КОЛІНАХ...
Переспів болгарської християнської пісні
Перед Тобою на колінах, стою, о Боже, зі слізьми
Благаю – будь же милостивий і щире каяття прийми.
Почути радість дай і втіху і Свого не ховай лиця,
Щоб я біліший став від снігу і, вдячний, прославляв Отця.
Згрішив я - ніде правди діти, вчинив лукавство, заздрість, гнів,
І не дотримав заповіти, покірним бути не зумів.
Подай же, Боже, серце чисте і духа віднови в мені.
Вщаслив Своїм благоволінням тепер, завжди і по всі дні.
2009
ПЕРЕСПІВ 22-ГО ПСАЛМА
Господь – мій Пастир, з Ним повік не знатиму біди.
Провадить Він овець Своїх до трав і до води.
Він душу оживля мою аж до самих основ,
Дарує милість і любов щоденно знов і знов.
В долину смерті зійду я, й не побоюся зла, –
Зі мною Ти, рука Твоя не раз мене спасла!
Мене на учту запросив, відвівши ворогів,
Своїм ісопом рясно вмив, і дав скарби дарів.
Твоя лиш милість й доброта підтримують мене,
У Твоїм Домі благодать і щастя неземне.
2008
ОСІНЬ...
У парку клени наче ліхтарі!
Калина зодягнулася в багряне,
Вже паморозь сріблить все на зорі,
І стеляться над річкою тумани.
Малює осінь чарівний пейзаж
І цю красу не втиснеш в жодну раму...
Сподобалось? Дарую - він вже ваш,
Мені дістався перед тим так само.
Пройдімось галереями садів -
Відчинено від жовтня по листопад,
Ходім на двір і нам забракне слів,
Залишмо вдома повсякденний клопіт...
Бо ця краса недовго так трива,
Що завше не встигаєш надивитись,
................................
Ще місяць - і закінчаться дива,
А потім клени в парку будуть снитись.
2008
СПОВІДЬ МЕГАПОЛІСУ
Мегаполісу натовп поспішний
Ностальгію ятрить за селом...
Многоликий і премногогрішний -
Стільки всього в нім переплелось!
Місто-велетню,ти в свої сіті
Не силкуйся спіймати мене -
Я довіку приписаний в світі
Де повітря духмяно-хмільне.
Де травневі сади в молочаї,
В небі жайвір над полем співа,
Де в бузково-жасминовім раї
Забуваєш думки і слова...
........................................
Я до тебе навідатись можу
Ну хіба що на день або два,
Довше ні...Я за це перепрошу:
"Мушу їхати...Вибач...Бувай!"
2008
СЛОВО ПРО ПІСНЮ
Так пісня нині обміліла,
Хоч як її не прикрашай...
Лишилось в неї тільки тіло,
Пропали серце і душа.
Шедеври стали "неформатні",
Що пережили всі часи,
І ні про що вже блеять ладні
Ці "негритянські" голоси.
Одне втішає - батько з сином,
І далі,- що б там не було,
"Рушник" співають й "Черемшину"
Коли зберуться за столом.
2008
ЗБОРІВ
Думки, чуття...І завжди поруч
Полиця книг, яким чимало літ.
Вертаю в снах в старий,зелений Зборів,
Біленьку хату бачу у селі:
Весняний день, бабуся-липа
Згадає, як ще юною була,
І як колись на диво ніжним цвітом
Вона красунею цвіла…
**************************
Такі ж поля, зелені, неозорі,
І серед них у сивині століть -
Зелений, вічно юний Зборів,
І осокорів синя верховіть.
1972
Сімнадцята весна…
Моя сімнадцята весна
Стояла вчора на порозі,
А вже сьогодні – я в дорозі,
І серце зігріва вона.
Шкільні минулися роки,
Щасливих днів було немало.
Моє дитинство в них зосталось,
Спливло, мов течія ріки.
Тоді ще, в Зборові, малим
до школи бігав на світанку,
А небокрай палав серпанком,
Туман стелився, наче дим.
Згубилось в швидкоплинні літ
до болю рідне все і близьке,
За обрій сонце низько-низько
Зайшло, ледь-ледь лишивши слід.
...........................................
Ще будуть весни, тільки час,
Найкращий час не повернути,
Його ніколи не забути, -
Він в серці кожного із нас.
І973р.
Імітатори
Ми на кожному місці актори
Тої сцени, що зветься життям.
День і ніч – то лиш ряд перетворень,
Перевтілень одного буття.
Знов на вікнах опущені штори,
Сотий раз копіюється гра,
Імітуються радість і горе,
Буря оплесків й дружне «ура».
1982
Вже досить
Я вже не можу більше притворятись,
Демонструвати захват від буття,
Від лозунгів надмірних і овацій
Перетворились в попіл почуття.
Немов немає іншої дороги,
І заглушив бур’ян усі стежки…
Лиш крок убік – і вже перестороги,
Лиш слово правди – в тундру на роки.
1983
Рідна школа
Іду своєї школи коридором
Колись таким широким, а тепер…
Спіймав себе на думці –як же скоро
Ми виросли? Хтось спився, хтось помер…
І вже чужими стали рідні стіни,
І відійшли у вічність вчителі…
Тепер вже ми самі є «ковалі»,
І кожен з нас в своїм нещасті винен.
Хтось утвердився з-поміж нас в житті, -
Один поважним став, а інший скромним,
Літа минули, - світлі, золоті,
І знову перед нами – невідоме.
А юнь все та ж – грайлива і хмільна
Від щастя, що попереду чекає.
Розчарувань ще спробує вона,
А ми до них лиш в споминах вертаєм.
1993
* * *
Ми стільки жили в тенетах Страху,
Де ледве Правди зернина визріє...
А може "гласність" - то просто захід,
Щоб знову виявить "Інакомисліє"?
1989
* * *
Святкове
Вулиці в гаслах і чергах,
Шкіриться в очі плакат,
Зболені залишки нервів -
Завтра - усі на парад!
1984
Потрібен час
Потрібен час, щоб оцінити втрату
Людей, котрих любив ти стільки літ…
І за життя не встиг їм це сказати,
Яке минуло наче первоцвіт...
Думки долають про добро і щирість,
Що дарувать вагаємось, на жаль,
І журавлі, які летять у вирій,
Бентежать знов забуту вже печаль.
Одні відходять, іншим треба жити,
Так було завжди на оцій землі,
Запали в душу спомини і квіти,
І ця прощальна пісня журавлів.
1995-2008
Осінь…
Тихше!
Чуєте? - Осінь!
мовчки йду по алеї,
Крик опалого листя десь озвався у серці.
журавлі в листопаді...
Як в сповільненім кадрі -
Так повільно спадають на землю листочки.
Ні, я зовсім не плачу,
Де ви бачите сльози, –
То останній дарунок
швидкоплинного літа.
Тихше!
Чуєте? - Осінь!
Я навік закохався
В шепіт ніжних берізок.
1975
Україні
Ще розтануть сніги і прокинеться літо,
І піснями ударять в серця солов’ї,
І зорітимуть знову в саду нашім квіти,
Що їх ніжно так пестили руки твої.
Не зів’янути їм, незабутнім, довіку,
Поки родять у серці наснаги жита,
Поки радість дається і біль чоловіку,
Поки совість пречиста і пам’ять свята.
І тоді з забуття, запізніло,нам знову
Подаровані будуть довіра і дар співчуття,
В зачерствілій душі озоветься промовлене Слово,
І в маленьких долонях нестиме надію Дитя.
Бо зима відступає і крига скресає на ріках,
Поки родять у серці наснаги жита,
Поки радість дається і біль чоловіку,
Поки совість пречиста і пам’ять свята.1985-2009
* * *
Моя душа – невиплакана скрипка,
Торкнися струн – і, радосте, прощай!
І знов печаль безслівна і незникла
Стискає серце дужче, ніж відчай.
1985
Не залишай…
Як місця не знаходжу від печалі,
І кожен спогад - все, що в мене є,-
Мені лиш ніжність чарівних конвалій
До розпачу вдаватись не дає.
Згадаю знову в самоті вокзальній
Отой твій погляд, - щирий і ясний,
І найдорожчий дотик губ прощальний,
що білим птахом розбиває сни.
Зимова ніч щось лагідно шепоче,
Сліди розлук ховає знову сніг,
І навіть вітер заваджать не хоче
Сніжинкам тихо падати до ніг.
І квітне жаль трояндами сумними,
І знову в серці смуток через край.
Серед людей з байдужими очима
Не залишай мене, не залишай.
1978
Роману Купчинському
Хіба не чудо ці пісні,
Написані поміж боями,
Як кров лилася ручаями
В одній за одною війні.
Хіба не диво та любов,
Що серце кожне наповняла,
Стрільця і цісаря рівняла,
Вмирала й воскресала знов.
2002
Пісня про друга
Щасливий той, хто друзів вірних має,
В житті і смуток замикає круг.
Коли в надію віру ти втрачаєш,
Тобі на поміч завжди прийде вірний друг.
Умій цінить за різним – найдорожче,
І суть простих, невишуканих слів,
Бо в цілім світі, знаю я – ніхто ще,
Без друзів залишитись не хотів.
Я дорогих дарунків не чекаю,
Бо слова щире – найцінніший дар.
А є слова, що наче окриляють,
Й злетіти хочеться аж до найвищих хмар.
Правдивим будь і в кожному діянні
Ти найсвятішим запали свій дух,
Нехай завжди – у щасті і ваганні,
З тобою поруч буде вірний друг.
1977
Сиротіють хати
Сиротіють батьківські хати,
І ще довго у снах мама й тато
Будуть нас до воріт проводжати,
І назустріч подвір’ям іти…
2006р
* * *
Ні часу плин, ані дощі
Не зітруть спомини ніколи –
Завжди щось коїться в душі
Коли проходжу біля школи…
2002
Батькові
Мені ніколи не забути
Той жаль в очах твоїх і біль,
І відчай в серці, як отрута, –
Що не допомогти тобі,
І щось змінити – годі, годі
Останнім потиском руки…
…………………………….
Цвітуть черешні на городі,
Сідають бджоли на квітки.
1996р
Так сяють зорі на світанні
Так сяють зорі на світанні
В оці жовтневі тихі дні!
Нам осені пора прощальна
Отвіт дарує – «так» чи «ні».
Чи те збулось, чого жадалось,
Чи марно страчена весна?
Які чуття в душі зостались
Як келих випито до дна…
Ні, не здолати безнадії,
Наснаги сповнені серця,
Коли вони плекають мрії
Й вбирають осінь по вінця.
1988р.
Світлій пам’яті рано померлих друзів
Ігора Т. І Юрія З.
Здається часом – винен, що живу,
А вас немає – Ігоре та Юро…
Я бачу вас не снах, а наяву,
Розбивши забуття товстезні мури.
Я чую сміх ваш щирий і дзвінкий,
І в котрий раз дивлюся вам у вічі,
А ваші недоспівані роки і весни
Вже ніхто не перелічить…
Але і з Лети пам'ять проросте,
Щоб стати птахом, променем, травою,
І знову забрунькує й зацвіте
Древо життя у вас над головою,
І світлий шлях ваш вкриє первоцвіт…
Ви ждете не печалі напускної,
А радості, що наповняє світ,
Одвічно розтривожений весною.
1982-82р.
Коріння роду
Моя бабуня (царство їй)
Була поетом -
Бува до пісні "на ходу"
Додасть куплета.
А голос мала чарівний -
Співала в храмі.
Господь від неї щось вділив
Мені і мамі.
Воно незримо пророста
Годинно й денно...
У вчених відповідь проста:
"Спадковість,гени".
***********************
Я,власне,тут не про талант,
Не про природу, -
Як дивно в нас переплелось
Коріння роду.
2007
|
