Сторінка Тараса Коковського
Четвер, 28.03.2024, 12:27
ГоловнаРеєстраціяВход Вітаю Вас Гість | RSS

Меню сайту

Категорії каталогу
Вибрані статті [6]
Богослів'я [23]
Українська мова [6]
Історія [7]
Актуальне [3]
Церква [11]
Цікаво знати [18]
Молитви [9]

Головна » Статті » Цікаво знати

Іван Даценко - вождь ірокезів!

УКРАЇНЕЦЬ — ВОЖДЬ ІРОКЕЗІВ


Ця загадкова життєва iсторія скидається на роман Фенімора Купера. Герой Радянського Союзу, льотчик-винищувач Іван Даценко вважався полеглим смертю хоробрих після того, як його літака збили німці у 1944-му під Львовом. На батьківщині його іменем назвали школу, вулицю i вже лаштувалися перейменувати сам xyтip, проте... Несподівано справа Героя зникла з військових apxiвів, а перейменування заборонили. Серед односельців поповзли чутки, що Іван Даценко не загинув, а живе у Канаді, де одружився з індіанкою i став вождем племені ірокезів. Кореспондентка побувала на xyтopi Чернений Яр, де народився Даценко, i зустрілася з людьми, які не втрачають надії знайти свого родича-індіанця.

ДЕ ЛІТАВ "НІЧНИЙ ОРЕЛ"?

...Вузьким провулком поміж утопленими у снігу хатами навпростець виходжу до ошатної будівлі середньої школи, де навчався Іван Даценко. На вулицю висипає зграйка дітлахів. Прожогом хапаю за рукав якогось урвиголову: "А хто такий ваш Даценко?" Той здивовано: "Не знаєте? Він у нас о-го-го! Двічі герой. І не тільки совєтський, але й канадський, — жартома відповідає хлопчина, — бо став вождем індіанського племені..."
У Чернечому Яру немає людини, яка б не розповіла вам неймовірної історії життя земляка Івана Даценка. "Хатина їхня, бідненька мазанка під соломою, стояла ось там, аж на краю села, — показує заметені снігами дахівки місцева мешканка Ніна Селецька. — Мало що з тих часів залишилося, у війну німці все розбомбили, і хата Даценків вже не та, що колись..."
Востаннє Іван приїздив у Чернечий Яр у жовтні 1943-го. Серце щеміло з болю: спалені хати, загиблі друзі. Молодший брат Василь, теж льотчик-винищувач, загинув смертю героя. Не повернулися з війни дядько Борис та Макар. Іван поклявся відімстити за горе рідних людей. Наступного дня кохана дівчина Марія проводжала в дорогу й не гадаючи, що розлучаються вони навіки. Іван втішав кохану. "Доб'ємо фріців, село відбудуємо. Наша молодість вічна", — встиг сказати на прощання. І більше ніхто його в селі не бачив. Через півроку прийшла похоронка: "18 квітня 1944 року під час виконання бойового завдання гвардії капітан Іван Іванович Даценко загинув смертю хоробрих..."
Звання Героя Радянського Союзу "нічний орел" здобув у 1943 році. На його рахунку було 283 (!) бойові вильоти. Останній став фатальним: літак Даценка підбили ворожі зенітки. Як стверджували очевидці, ніхто з членів екіпажу не врятувався. Довгі роки місце загибелі Даценка було невідомим, аж поки львівські слідопити встановили, що уламки літака і останки льотчиків упали в районі Брюховичів під Львовом. На тому місці у полі й встановили скромний обеліск.
Після війни сестра Дарія Іванівна намагалася знайти брата через однополчан. Хтось тишком натякнув, що шукати треба за кордоном, можливо, в Канаді. Але ці чутки видалися неймовірними, і родина Даценків припинила пошуки. У Чернечому Яру іменем героя назвали піонерську дружину, у школі відкрили музей і меморіальну таблицю. Все б нічого, час гоїть рани. Якби майже через піввіку донька Дарії Іванівни, племінниця Івана Даценка — Ольга Василівна Рубан випадково не почула неймовірну історію, в якій упізнала... давно похованого всіма дядька Івана.

ЛАСКАВО ПРОШУ ДО МОГО ВІГВАМА!

...Далекого 1967 року в Канаді проводилася Всесвітня виставка "Експо-67", на яку приїхала делегація з СРСР. Був серед учасників і відомий танцівник Махмуд Есамбаєв, якого після концерту повезли в резервацію американських індіанців, щоб подивитися на їхні танці. Та про побачене Махмуд наважився розповісти своєму другові лише через шість років після поїздки, коли гастролював у Кірові.
"Спершу я не повірив, коли Махмуд сказав, що був у канадському племені ірокезів, вождь яких — українець, — пригадав у телефонній розмові з кореспонденткою "Експресу" Олександр Сьомій, колишній заступник директора Кіровської філармонії. — Добре пам'ятаю ту розповідь: Есамбаєв прийшов у резервацію, де близько двохсот років жили індіанці. Назустріч йому з великого вігвама посередині селища вийшов кремезний, міцної тілобудови вождь, зодягнений у національний стрій, прикрашений ведмежими іклами. На голові — соколине пір'я, обличчя розмальоване. Від своїх побратимів вождь відрізнявся хіба кольором шкіри, яка видавала в ньому слов'янина.
Махмуд чемно привітався: "Здравствуйте!" — і не повірив, коли у відповідь почув: "Здоровенькі були! Ласкаво прошу до мого вігвама!" Ще дужче здивувався танцівник, коли після частування маїсовими коржами вождь наказав дружині-індіанці: "Жінко, неси галушки!.." Підібгавши ноги, російський танцівник і український вождь ірокезів сиділи на циновках, пили горілку, балакали, а до вігвама забігали дітлахи, які щебетали українською. Згодом вождь запропонував: "Давай заспіваєм!" — і стиха затягнув; "Розпрягайте, хлопці, коней..."
Махмуд Есамбаєв переповідав, пригадує Олександр Сьомін, що індіанське плем'я тоді налічувало близько двохсот чоловік. Вони рибалили, вирощували худобу, орали землю. "На прощання, — веде далі пан Сьомін, — вождь сумно мовив до Есамбаєва: "Ех, кинув би все та й пішов би додому. На колінах би повз на рідну Вкраїну. Та не можна мені. Все життя тут минуло..." Тоді вождь ірокезів і зізнався, що потрапив до Канади як емігрант, одружився з дочкою вождя індіанського племені й сам став вождем. Хоча родом він із Полтавщини, звуть його Іван Даценко. Це був той самий льотчик-винищувач, якого вже давно поховали на батьківщині...

ЛЬОТЧИК ДВІЧІ ТІКАВ З ПОЛОНУ

Почуту від Есамбаева історію Олександр Сьомін нікому не переповідав: остерігався, що всюдисущі хлопці з КДБ поквитаються з колишнім героєм, як зі зрадником. Коли ж часи настали вільніші, згадав про полтавського льотчика. Так і почула Ольга Василівна дивовижну історію, про свого канадського дядька.
У затишній полтавській квартирі Ольги Василівни Рубан на стіні дві фотокартки: молодий Іван Даценко у формі льотчика і вождь ірокезів у національному вбранні. Ці сімейні реліквії жінка береже мов зіницю ока. На столі — величезний стос листів, документів,матеріалів, зібраних за час невтомних пошуків. Ольга Василівна журливо гортає сторінки сімейного альбому: "Коли почула розповідь Олександра Сьоміна, зрозуміла: треба знову шукати. Куди тільки не писала: По крихтах збирала всяку інформацію, аби мама моя хоч на старість брата рідного побачила..."
"Я знайшла однополчан дядька, котрі лежали з ним у Львові в госпіталі, — пригадує нелегкі пошуки свідків пані Рубан. — 3 їхніх розповідей зрозуміла, що Іван зумів вистрибнути з парашутом із палаючого літака і приземлився на ворожій території, де його зустріли німці. Поранений, потрапив у військовий госпіталь, до нього приставили двох солдатів-охоронців. Але за кілька днів він підманув їх і втік".
Іван перейшов лінію вогню і з'явився у своїй частині. Проте однополчани, які вважали його загиблим, раділи недовго: за сталінським наказом, усі, що побували в німецькому полоні, вважалися зрадниками. Наступного дня Івана заарештували вже свої. Героя позбавили всіх нагород, виключили з партії і заслали етапом до Сибіру. "Але дорогою до Сибіру він знову втік з етапу, — каже Ольга Василівна. — Оголосили розшук, а коли не змогли знайти, спішно повідомили родичів, що Іван загинув... Усе це сталося за лічені дні. А що мав робити Іван? Після втечі з двох полонів його всюди чекав розстріл. Правдами-неправдами перейшов кордон і дістався аж до Канади..."
Родичі зробили запит в архіві Збройних сил колишнього СРСР, де їм підтвердили, що після війни з військової частини, де служив Даценко, органи НКВС вилучили особову справу льотчика, а з "Книги пам'яті" загиблих Героїв Радянського Союзу витерли його ім'я. Тоді й зрозуміли, хто і чому заборонив односельцям перейменовувати хутір...

ВОЖДЬ І ЛЬОТЧИК - ОДНА ЛЮДИНА

Дуже довго українські родичі індіанського вождя не могли зрозуміти: яким чином Іван потрапив у резервацію? А потім з'ясували цікаві деталі. Річ у тім, що американці в роки війни призивали в армію і негрів, і індіанців. У німецькому полоні в госпіталі Іван познайомився з пораненим червоношкірим із племені ірокезів. Відважний льотчик підмовляв ірокеза тікати разом з ним, але індіанець відмовився, лише попросив Івана, якщо той коли-небудь опиниться на його батьківщині, розповісти рідним про його долю. І залишив адресу...
"Діставшись до Канади, Іван поспішив виконати обіцянку, прийшов у плем'я і, вже не знаємо, як там все вийшло, — одружився з дочкою вождя племені, — й досі дивується з таких перипетій пані Ольга. — Вивчив чужу мову, перейняв звичаї індіанців, став здобутливим мисливцем, вдалим рибалкою і правою рукою старезного вождя. За мужність і відвагу заслужив шану серед племені, а по смерті вождя зайняв його місце..."
Щоби з'ясувати все це, родичі Івана Даценка витратили чимало часу, зусиль та нервів. Два роки тому вони надіслали запит у Канаду і небавом дочекалися відповіді". "Неподалік озера Онтаріо в 70 — 80-х роках справді проживало плем'я індіанців з вождем Іваном Даценком, у якого було чотири сини. Детальніші відомості про особу, яка вас цікавить, наразі уточнюються". На тому все. Коли ж до рук Ольги Василівни випадково потрапило фото самого вождя з племені ірокезів, вона відразу впізнала в ньому свого дядька Івана Даценка. Але для певності надіслала цю фотокартку і фронтове фото Івана в Інститут судової медицини для ідентифікації. Висновок фахівців підтвердив: на обох фотографіях — одна й та сама особа. Це розвіяло останні сумніви…


Сестра і племінниця Івана Даценка


Оксана ПАХОЛКО
Львів - Полтава -Чернечий Яр - Львів
а і племінниця

Категорія: Цікаво знати | Додав: taras2008 (07.04.2008) | Автор: Taras Kokovsky
Переглядів: 5337 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/7 |
Всього коментарів: 1
25.02.2012
1. ольга [Матеріал]
дивовижна iсторiя, нашi де тiльки не побували

Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Регистрация | Вход ]
Пошук

Ланки

Статистика

Copyright MyCorp © 2024 Використовуються технології uCoz